Коли я піду, і не думай заплакать,
Бо це все зовсім не пасує тобі!
Спробуй якийсь звукозапис прослухать,
Що зовсім колись був байдужий мені...
Я йтиму зі світлом. Не думай про мене!
Скоріше забудеш - продовжиш життя.
Я йтиму всміхаючись й листя зелене
Зоставить в незнанні моє майбуття.
Пробач мені все, що колись я зробила.
Бо навіть сама не згадаю чому.
І вірю, що тут дещо вже залишила,
Тому я напевне і йду...
Не плач! Що не чуєш? А то й я заплачу!
І це буде тяжче, повір, нам обом.
Хоч й не уявляю, та все ж ще побачу
Тебе... через призму сердечних судом.
Лишаю кімнату, я гасячи світло.
Востаннє огляну її закуткИ.
Отак і закінчиться тут моє літо!
Не шкода... Я осінь люблю, навпаки!
