1.Передчуття кінця.
Невже я знаю власний світ?
Невже це він так гірко плаче?
Лишаючи позаду слід,
В якому кожний крок щось значить.
Він відбирає в мене все,
Наводить смуток і страждання,
Вбиває мрію і несе,
Нові, невідані бажання.
Він взяв в неволю сильне Я
І водить сірими степами,
Там вітер є моє ім’я,
Там зорі ллють думки сльозами.
Я сів під деревом старим,
Сухим безбарвним і холодним,
Поглянув в даль чуттям сумним,
Де крик мерців луна невтомний.
І так щодня і так щоночі,
Я залишаюсь у пітьмі,
Лиш темний лик чарує очі
І жовклий лист дає мені…
2. Лист в нікуди.
Пишу листа у власний світ,
Пишу і чую подих смерті.
Чому тяжкий твій творчий слід?
Чому зі мною невідвертий?
Я наодинці в самоті,
Я прагну болі лиш з тобою.
Чому твої уста німі?
Чому смієшся наді мною?
Мовчиш весь час, життям керуєш,
Вбиваєш сковані думки,
Благання сліз моїх не чуєш,
В яких пливуть тяжкі роки.
Ти ніби вбивця наді мною,
Ти прагнеш смерті власним снам,
Ти тягнеш мертвою рукою
До дерева прощань з життям.
Я знов з тобою засинаю,
Я знов втрачаю ясні дні,
Закривши очі – споглядаю,
Як руку Жнець дає мені…
3.До смерті.
Нарешті я впіймав твій погляд,
Нарешті впав тобі до ніг,
Відчув цей вишуканий одяг,
Що легким вітром тілу ліг.
З тобою я пішов у вічність.
Ти показав мій власний світ.
З тобою темна потойбічність,
З тобою смерть любовних бід.
Ти залишив мене у мрії,
Де я є вітер і туман,
Де зоряний поет в надії
Шукає вірші без оман.
Тут моє дерево всихає,
Тут моє слізне каяття,
Душа моя лиш тут витає
І в цьому світі - тільки я.
09.11.2005 рік.