Садок вишневий коло хати
Зацвів... Та відцвіла вже мати.
Пороз'їжджались діточки,
Поникли стиглі гілочки.
Нема кому зібрать врожаю –
Сини шукають в чужім краю
Добробут, щастя та любов.
А чи повернуться ще знов?
А чи згадають уві сні
Веселі мамині пісні,
Кохання перше навесні,
Обійми батька затісні?
Чому своїх синів навчать?
Що треба з дому дужче мчать,
Коли лиха прийшла година
На нашу рідну Батьківщину?!
Хто допоможе, захистить?
Душа, щось, дуже вже болить
Оці рядки такі писати...
Даваймо, спробуєм згадати
Про все погане і хороше.
І далі непід'ємну ношу
Ми пронесемо крізь життя.
І відійдем у небуття.
Але, напевно, будем знати,
Що є кому кохать, співати,
Дівчину ніжно цілувати,
Майбутнє світле будувати.
Але не десь на чужині,
А в ріднім місті чи селі,
У ріднім краї, в рідній хаті,
Як нас учили батько й матір.
Даваймо в будь-яку годину
Кохати неньку Україну!!!
Будьмо разом!На Вкраїні,на коханій,на єдиній!На її полях чудових,у її садах зимових,в горі й радості з завзяттям.Будьмо разом!Ми всі браття.
Дуже хороший вірш
Ваш вірш-це любов і біль за нашу дійсність...спасибі,що ви теж саме почуваєте...
гарний вірш
Щиро дякую!!!
