Безлюдна примара,
Розвіяна хмара
Сплітає квітки у вінок.
Надія остання
На вічне кохання –
Нестерпне сплетіння думок.
Розгублена доля,
Свобода й неволя –
Давно воєдино злились.
На зранених сходах,
В заплутаних кодах
Я все розгубила колись.
Сліпе існування
Вже змалку, вже зрання
Усе ж не зламало дівча.
А думка без втоми
У серці живому:
Себе лиш змінити хоча б.
Незламна повія,
Уперта надія
Мене розіграла ще раз.
І знову кохання,
Вже звичні страждання.
Я все зрозуміла якраз.
