Прокралося листя в гілки на дорозі
Забуті сніжинки під купою бруду
Ти знову втечеш під вечір в знемозі
Та я повертатися більше не буду
Сюжет мозаїчний, й до біса банальний
І душу від бруду не легко відмити
А особливо коли маргінально,
Коли незвичайно по совісті жити
І вміти нікого навкруг не давити
Не пресувати на шатківниці
Я з ними, хоча вони ще і не знають,
Не буду лежати на спільній полиці.
І вже не з тобою, коли зрозумієш
Зламаються пальці в безсиллі і болі
Піднятися в небо без крил не зумієш
Заплутаний власною тінню неволі.
Не смію, не вмію і не беруся
Судити про світ, -його не творила
Не осуджу, але й не покорюся!!
Долонями втримаю тонкі вітрила
…Конфорка втопилась у вранішній каві
Ще сонній від навколоземних польотів
Ти ж не Іуда – досить лукавити
І зберігати смарагди в болоті.