«Бог все видит, поэтому нужно жить так,
чтобы ему не было скучно»
Це було в один із вечорів мого студентського життя. В один із тих вечорів, коли ми сиділи тісним, теплим колом, і розмовляли на всі можливі і неможливі теми. Непристойні анекдоти миттєво змінювались філософськими догмами…
Саме в один із таких вечорів було задано старе як світ риторичне питання – «Для чого ми живемо?». Воно дуже небезпечне, коли людина сумна, бо висновком може бути «жити нема для чого». Воно може бути і серйозним мотивом, коли людина щаслива, бо жити знайде для чого. Чи то – для іншої людини, чи то для сім’ї, чи то для чогось нового, неповторного і амбітного.
Але облишу амбіції, облишу високу філософію життя. На те воно й риторичне питання, щоб на нього не відповідати. Питання «для чого ми живемо?» хочу замінити більш реальним «як ми живемо?». Воно хоч і не менш образне, але висловлює конкретну проблему – якості існування. Ні, не комфорту, не соціального статусу, а саме особистого відношення. Згадаю нове, модне слово «стиль». Не про одяг, не про зачіску, не про речі тут мовиться. Саме слово «стиль» використовується як синонім слова «спосіб». Мову веду про спосіб життя.
Спосіб життя, як щоденна стратегія досягнення мрій. Це невловиме, непомітне неозброєному оку поняття. Ми просто обираємо те, що справді подобається, називаємо його «хобі» - і ним же живемо. Визначитись, чого хочеш – означає пройти половину шляху до поставленої мети. Це визначення, справді, дається досить важко, бо людині властиві сумніви, страх обрати невірний шлях, нерішучість перед незвіданим.
Власне стиль життя – це конкретний вибір. Це частина особистості, психіки. А без зайвих термінів – це частина людини, як, скажімо, рука, або нога, або серце. З однією тільки різницею, що останні ми не обираємо. Хтось колись висловився, що в кожній людині є власна родзинка. Саме про вибір цієї «родзинки» мова і йде. Саме вона відрізняє одних від інших. Нехай це не хобі, нехай не незвичне вміння. Різницею може бути голос, вимова, спосіб мислення, якась манера поведінки. Різницею можуть бути поставлені цілі.
У відомому кінофільмі «Наречена - втікачка» головна героїня, яку грала Джулія Робертс не могла визначитись, як саме приготована яєчня їй подобається. Тоді їй довелось замовити і спробувати всі можливі види цієї страви, щоб знайти саме ту, яка справді їй подобається. Це спосіб прийняти рішення – такий собі експеримент, але коли мова йде про дійсно життєво важливі проблеми, то на пробу всіх варіантів може не вистачити і відведеного нам Всевишнім часу на цій землі. Найчастіше людина ризикує. Нехай, зважуючи всі «за» і «проти», нехай, довго вагаючись, але все-таки ризикує.
При цьому головний критерій – не скільки отримає, а скільки втратить при виборі того чи іншого варіанта.
Людина обирає не просто те, що їй подобається, скільки власне свій шлях. Адже навіть найдовша дорога починається з першого кроку.
Ну, що ж, ступимо його. Починаючи власний експеримент, хочу наперед написати побажання – закінчити його перш ніж закінчиться життя. Маю на увазі, що моє самовизначення не триватиме надто довго.
Кроком першим було – порадитись з друзями. Вони мені, звісно, написали цілий список занять, які на їх думку найбільш мені підходять. В цей список входило і вишивання і спорт, тобто всі можливі різносторонні корисні справи. Набрала досить багато можливих варіантів, далі – викреслила з них ті, які мені «точно не підходили»(або не подобались, або забирали надто багато часу на виконання). До варіантів «можливо» дописала всі їх відгалуження, використовуючи як окремі варіанти. Все, що залишилось – проранжувала по балах. Кінцевим етапом був вибір 4 – 5 варіантів, які отримали найвищий бал. Такий спосіб прийняття рішення, як сказали б професійні психологи, можна назвати «мозковим штурмом». Але це тільки спосіб наочно побачити, прийняття власного рішення. Власне вибір залежить тільки від людини особисто, її уподобань і бажання.
Що ж примушує нас шукати вічно? Шукати те, що відрізняє одну істоту від іншої, одного індивіда від іншого. Зазначу, що знаючи відповідь на питання «для чого?» легше буде відповідати на питання «як?». Хочу навести декілька причин – на мою думку, важливих:
Амбіції. Це вічний двигун прогресу. Ні, не талант, не геніальність, а саме прагнення до визнання і слави стимулює творити переважну більшість людей. Що саме творити – то вже питання уміння. Кожен обирає по можливостях. Не дарма психологи відносять потребу у визнанні до однієї із життєво важливих потреб людини. Самореалізація, як ніщо інше, дає відчуття причетності, власної важливості.
Задоволення. Така причина трактується по-різному, але у випадку роботи вона означає натхнення і бажання працювати «саме так, а не інакше». Задоволення може бути причиною тільки тоді, коли людина впевнена, що саме це заняття і принесе його.
Думка інших. Страх опинитись загальним вигнанцем закладено у гени кожного. Цей страх породжує моду – починаючи з одягу і закінчуючи обиранням професії. Думка оточуючих в деяких випадках, а може і завжди є домінуючою при прийнятті різних за важливістю рішень. Хтось називає це комплексами, хтось по-іншому, але це не більше, ніж панічний і дуже великий страх.
Почуття причетності. Ця причина дещо схожа на «амбіції», але все ж між ними є суттєва різниця, так би мовити, нюанс. Люди самі по собі одинаки – кожен у своєму власному світі. Хтось більше, хтось менше, але кожен без виключення почуває себе самотнім. Саме тому, чи не на рівні підсвідомості ми прагнемо такими собі невидимими ниточками прив’язати себе до інших, таких же, чи подібних. Прагнемо до того, щоб бути причетним до чогось справді на нашу думку суттєвого і важливого. Значною мірою почуття причетності відіграє роль у формуванні різного роду громадських рухів – від «Green peace» - і аж до «Фан-клубів».
Це тільки чотири причини, але їх кількість рівна населенню планети. Кожен має свій власний стимул, чи фактор, який керує його діями. Подібна різноманітність вносить кольори до нашого життя, насичуючи його неповторними шедеврами і стилями – на рівні культури людства, і оточення кожного. Це, можливо, і є джерелом всіма омріяного оптимізму. Ще Юліан Тувім сказав колись «Живи так, щоб твоїм знайомим було нудно, коли ти помреш».
Але повернемось до «польових досліджень». Так уже вийшло, що досліджую я найвідомішу мені людину – саму себе(мабуть, тому, що досліджувана проблема відноситься до категорії особистих). Учасники також – знайомі і друзі. Саме вони допомагають і коректують висновки, застерігаючи від упередження. Так от, яка ж саме причина змусила мене шукати собі, грубо кажучи, хобі? А, якщо брати в загальному – обирати власний стиль життя?
По-перше, був стимул – пошук зі сторони друзів.
По-друге, вік. Так, зауважу, я знаходжусь на тому відрізку шляху, коли обирають напрямок дорослого життя. Коли кожні, бодай незначні рішення, чи вчинки можуть зіграти доленосну роль.
По-третє, амбіції.(куди ж без них?) Вони притаманні всім, а для молодих – як частина мислення.
По-четверте, багато вільного часу, і серйозна загроза нудьги. Хочеться використати теперішні можливості якнайкраще, щоб затрачені час і сили принесли користь якщо не мені, то оточуючим.(може це бажання відчути почуття причетності – хто його знає?)
Не забуду ще одну не менш важливу, ніж усі інші причини – бажання відволіктись бодай на деякий час від тривог і суму, які невіддільні від нашої з вами реальності. Якщо не забути про все, то спробувати покращити, прикрасити, замаскувати. Нехай і вдатись до самообману. Ще у відомій книзі Дейла Карнегі одним із методів позбутись депресії визначено роботу. Нехай не роботу, а просто якесь заняття. Там же наведено слова, сказані Дж. Мільтоном «Краще згоріти від праці, аніж в’янути від нудьги». Це той випадок, коли обирається менше із двох лих. Крім того, нема кращого відпочинку, аніж зміна роботи. При цьому треба враховувати, що відпочивати від розумової найкраще за допомогою фізичної праці. Або просто задіяти іншу групу відчуттів, м’язів, і так далі.
Ну, що ж, з питанням «для чого?», мабуть, розібралась, виклала достатньо причин і факторів. Наступне питання, як писалось вище – «як?». А відповідь на нього, знайшлась так би мовити, сама по собі – я написала ці сторінки, маю плани написати ще декілька. Чим не заняття? А якщо мої міркування комусь допоможуть – то і буде для мене величезним задоволенням.
ID:
121848
Рубрика: Проза
дата надходження: 17.03.2009 19:45:33
© дата внесення змiн: 17.03.2009 19:45:33
автор: Nikol
Вкажіть причину вашої скарги
|
є над чим замислитись...
