Серцевина мого
болю
Розростається до
безмежжя.
Вітер віти ласка
голі
І кохається нео-
бережно.
Твоя осінь така
вічна,
А моя до зими
тільки.
По-едемськи мені
грішно,
Заборонений ти
з гілки
Опадеш, як листок
тихий,
У глибокі мої
сльози.
Пахне яблуками.
Дико
Відчуваю в собі
дозу
Зачарованого
серця,
І крилатіє мій
вітер.
По інерції без
інерцій
Осипається в кров
літо.
Під туманами спить
поле,
Над туманами спить
небо...
Серцевина мого
болю
Виростає-таки з тебе.