Чекаю я ночі.
Лягти та заплакать,
Обдумать, що сталось
За всі ці роки.
Вітрило порвалось,
Як пишна надія.
І штиль, він у морі
Примхливий затих.
Чому все це сталось
Второпать не можу.
Можливо зробив щось
Не так, як повинно.
Можливо любив я –
Все якось це дивно.
Можливо й любити
Таким не дано.
Можливо до чорта
Піде і воно...
І з нею далеко,
Під воду солену,
Де світ зовсім інший,
Де риби, як люди.
Піду я під воду,
А може й у пекло,
Яка ж всім різниця
Впаду, як на дно...
Чи то повернутись?
Навіщо? Не знаю.
Мене ж не чекають.
Дали ж обманутись...
Нікому не треба
Читати цю дурість.
Сказати ні слова
Про все...
Ніколи не чувши
Похвали за творчість.
А я помираю –
Духовно й морально.
А тіло; що тіло.
Кому воно треба.
І не дерев’яний,
Не в золоті я.
Чому все багатство,
Яке нам подали,
Що зразу ж не стало
Дістали пани.
Хіба їм все мало,
Вони ж вже багаті,
Чого їм ще треба,
Любові, чи що.
Кохання не купиш,
Принаймні щасливе.
А друзів, родину,
Можливо й таке.
Та людям всім творчим,
Талантам господнім
Нічого не треба.
Слова, лиш слова.
Хто словом багатий
Коханок не має,
І все щось чекає,
Можливо зорю,
Що впаде не скоро,
Що впаде за гори.
Її не віднайдеш
В густеньких лісах.
Не все допоможе
Останнім, нещасним.
І в них може я є,
Той самий втікач.
Від кого тікаю,
Чому не зупинять.
Ніхто і не скаже:
-“Чекай, не іди.
Там шахматне поле
Де біле і чорне.
Нема там свободи.
Чужі люди там...”
Ніколи не знаєш
Кому довіряти,
Кому казать правду,
Кому все брехать.
Бо все перекрутять,
Ходить буде слава,
Яка не потрібна...
Слова – це брехня.
І словом немудрим
Тримають! Тримають!!!
Я з ворогом злісним
В стосунках таких:
Ніхто не чіпає,
А воля тримає
До рідного дому,
Де край той самий.
Там, звідки тікаю,
Тікаю від себе.
Нікому не треба
Минуле моє.
Всі хочуть нового,
Чогось неземного.
А я повертаюсь
Думками назад.
Де все було добре,
Мене десь чекали,
А я не помітив
І далі пішов.
Я хочу вернути,
Знайти, хто чекав десь,
Поправить помилку,
Любов ту знайти.
І жити щасливо,
Не бачити злого,
Сприймати майбутнє,
Яке воно є.
Ніхто і не знає,
Чи щастя, чи війни,
Чи буде все добре?
Це все в переді...
Знайти дуже важко
Того, хто любив би,
І хто піклувався б
Про тебе. І так,
Щоб ти утікавши
Завжди будеш з нею,
Душею, сумлінням;
Завжди повертався.
І не забувавши,
Що є хтось на світі,
Кому ти потрібен...
Чи варто тікати,
І біль наносити,
Всім рідним, родині,
Коханій та серцю,
І друзям сумлінним,
Не тим, що такі,
Які все забули,
І знати не хочуть,
Те серце та руку,
Яку пожимав.
Яким обіцяв я:
- “Повернусь? Не знаю.”
І як той собака
Дивився назад.
З блідими очима,
Блідими від смутку,
Від долі у серці,
Від болі в душі...
ID:
113114
Рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження: 23.01.2009 12:04:51
© дата внесення змiн: 23.01.2009 12:04:51
автор: Aндpiй KIHAШ
Вкажіть причину вашої скарги
|
