Страшніш нема нічого для людини,
Аніж стрімке бажання – йти у натовп.
Ми гаємо свої святі години
Для того, щоб себе відчути стадом.
І наче купа тих щурів лабораторних,
Робимо все, що каже нам дослідник
І світ сприймаємо у барвах неповторних
І сірих в них не бачимо відтінків.
Ой! Як гарно це – брикатися в болоті!
Усі ж брудні! А я за них – чим гірший?
Піду туди і я, бо це сьогодні в моді –
на світ дивитись так, як його бачать інші.
Але безжальний хронос* не чекає.
Спинити час нам не під силу.
Себе не втратьте, вас благаю!
З утратою поляжете в могили!
І дні пройдуть, пройдуть роки,
Лише труна вас не забуде.
І в сутінках страшної сліпоти
Лише земля вам вдячна буде.
*Хронос (грець.) – час.
"...І наче купа тих щурів лабораторних,
