Читаю Павлові вірші
Серед нічної тиші,
Занурююсь у густі метафори,
Якими він просто дише.
Ніхто, як він, не розкаже,
Ніхто, як він, не напише,
Про те, яку смерть він бачив,
За кого молився Всевишньому.
Кожна рима його унікальна
Доведе митця до екстазу.
Історії у віршах печальні
Врізаються в серце відразу.
Втамовую поетичну спрагу: Аналізую мотиви і образи,
Іду за рядками, наче за компасом,
Пишаюся героїв міццю й відвагою.
Надважливі сенси вкладено
У цей полум'яний потік свідомості.
Що ж, цей світ - це суцільне зарево,
А життя - це лише невагомість.
