Миколі Миколайовичу Капралюку
до його 30-річчя
Клітенка – село на Поділлі,
У ньому дитинство пройшло.
Ізвідси ішов ти до цілі,
Залишивши рідне кубло.
Позаду дитячі розваги,
Де ігри, рибалка й ставок.
Знайомими бігав стежками,
До школи спішив на урок.
Позаду і юність шалена,
І рідний до болю поріг.
Де мати так хоче щоденно
Почути твій голос з доріг.
А стежка твоя вже стелилась
Й у Гришківці стрімко вела.
Марина тебе полюбила
Й вас доля докупи звела.
Ти маєш велику родину
І люблячу дружню сім’ю,
Виховуєш доньку і сина…
Та раша принесла війну…
Поранений двічі.. шпиталі..
Ти йдеш по дорогах війни..
Вона ж все затягує далі..
Не видно кінця, не знайти.
Тобі уже - 30 сьогодні,
А це – визначний Ювілей.
Якби ж на те воля Господня,
То всі б святкували цей день.
А так лиш, вітаєм Герою!
І молимось Богу щодня:
Живим щоб виходив із бою,
Щоб чула твій голос рідня.
Щоб кулі тебе оминали,
І дрон щоб ворожий не здрів,
Снаряд, що в нас раша пускає,
Назад щоб до них полетів.
Бажаєм здоров’я міцного,
Терпіння і витримки, й сил,
Та здійснення мрій, і усього,
Що в Бога для себе просив.
І скорої нам перемоги,
Й закінчилась щоби війна.
Бійці щоб вертались додому
І мирно країна жила.
