Стою в черзі одного з супермаркетів, який встиг уже зникнути за час війни. Підійшов практично до каси. Починається обстріл. Люди продовжують стояти в черзі. Касир хлопчина років 20 пробиває товари. Погляд у нього переляканий. Руки трусяться. Впевнено викладаю товари на касу. Посміхаюся хлопчині. Ще не ляканий, не було близького попадання, не сидів оглушений вибухом у темряві. І не біг сходинками вниз, як ошпарений, із тривожною сумкою з документами, пляшкою води та "аварійним" перекусом, якого б мало вистачити на перший час перебування в укритті.
