Сталося це влітку. Я з двома товаришами поїхали на машині до озера порибалити. Приїхали ми раненько у суботу з вудочками, з хробачками і звичайно ж з горілочкою. І взяли із собою палатку, щоб вніч на неділю переночувати в ній, а ввечері у неділю з уловом назад додому.
Порибалили ми у суботу, зварили з риби ухи, ще й насмажили рибки. За день випили дві пляшки на трьох і пішли увечері спати у палатку. А мені не спиться. То ж вийшов я із палатки, сів на пеньочку, закурив і милуюсь природою. Біля озера тиша. Легенько на берег набігають хвильки, над озером молодий місяць, по озеру проходила блискуча місячна доріжка.
І раптом…Що це?! Очам своїм не вірю. Над озером з*явилось НЛО. Зупинилось НЛО у повітрі недалеко од берега, потім знизилось над озером і з того НЛО вийшли , ступаючи прямо на воду, троє інопланетян. Один з них білого кольору і одяг у нього білий, другий червоного кольору, а третій – синій. Стоять вони на воді і не тонуть. По сторонам дивляться і раптом , о жах, помітили мене і прямо по воді ідуть до мене.
Підійшли інопланетяни до мене, вийшли на берег і щось на своїй, для мене не зрозумілій мові, запитують.
- Хто ви і з якої ви планети? – запитую я
А вони знову щось незрозуміле говорять.
- Я вас не розумію – кажу- говоріть на мові землян, якщо можете.
А червоний щось вийняв з свого вуха і дав ту штучку білому. Білий цей маленький предмет всунув собі у вухо і раптом я чую од червоного зрозумілу мені рідну українську мову
- Ми повинні були налаштуватись на твою мову, землянину,тому задавали тобі питання на своїй мові, щоб ти відповідав. Тепер я і мій білий товариш розумієм тебе, а ти нас. Все завдяки ось цим пристроям.
Білий інопланетянин вийняв із вуха предмет, подібний на бірушу. Показав мені його і засунув пристрій назад у вухо.
- З якої ви планети? – запитую я.
- Ми не знємо, як наша планета зоветься у вас землян, а якщо я назову її на нашій мові, то ти все одно не зрозумієш.
- А як вас зовуть? Мене от звати Василь.
- Зови нас О, Рі і Он. Правда Рі тебе не розуміє, бо у нього пристрою- перекладача, який ми тобі показували, не має в вусі. А мене зовуть О – каже червоний- а мого білого друга – Он і ми з тобою зможемо поспілкуватись.
- Можна я своїх товаришів покличу? – кажу я – Вони сплять у палатці.
- Не потрібно – відмовив О – нехай собі сплять. Доречі і тебе потрібно перевірити.
І О дістав щось подібне до ліхтарика, посвітив ним на мене і усміхнувся.
- Дуже добре – каже О – вірусу чхі у тебе не має, так що будем спілкуватись і далі. До речі ми не ідемо з вами землянами на контакт, бо багато хто з вас, є носієм вірусу чхі. Колись одного землянина ми забрали з собою на нашу планету, а у нього виявився вірус чхі. Ой багато тоді на нашій планеті не тільки перехворіли , але й померли.
- Так ви значить трохи знаєте про Землю? – запитую я.
- Знаєм – каже О – навіть трохи ваші звичаї знаєм.
О щось на своїй мові сказав Рі, Рі підійшов до О і О вийняв з його рюкзака три маленьких кубики і маленький флакончик з рідиною. Потім О посвітив своїм ліхтариком на кубики і ті виросли у три стаканчики. Потім О крапнув рідини у стаканчики, натиснув якусь кнопочку на ліхтарику, посвітив на рідину у стаканчиках і стаканчики стали повними рідини.
- Наша випивка , твоя закуска! – усміхаючись каже О.
- Зараз принесу – кажу я.
- Не треба! Нікуди не ходи – зупинив мене О – Я так жартую. У нас і закуска є.
Вийняв О з рюкзак Рі якісь зернята, натиснув якусь кнопочку на ліхтарику, посвітив на зернята і ті перетворились на великі плоди, схожі на наші яблука.
- Чудеса! – не стримався я
О усміхнувся, подав мені стаканчик і каже
- За знайомство!
Я взяв стаканчик і запитую
- А для Рі чому не налили?
- Йому не можна, він поведе корабель – відповів О.
Випили ми утрьох. Закусив я чудо-плодом, а він на смак як наш ананас, хоч на вигляд як яблуко. А напій на смак як хороший коньяк.
- Розкажіть про свою планету – цікавлюсь я.
- Подібна наша планета до вашої – каже О – але як бачиш, ми вміємо з маленького робити велике. Візьми от в одну руку зернятко яке я збільшив і в другу руку фрукт до якого я це зернятко збільшив.
Я так зробив і відчуваю, що маленьке зернятко і фрукт однієї ваги.
-Однакові по вазі – кажу.
- Правильно –каже О – У нас також є магазини, ринки на котрих можна купити не лише харчі, та одяг, але й мініатюрні машинки, вантажівки, трактори і навіть будинки, на котрі потім посвітивши ліхтариком і вони збільшаться до велетенських розмірів. Ось до чого додумались наші вчені. І як ти, Василю, вже напевно зрозумів, що маленька модель авто чи будинку важить стільки ж скільки і велике авто чи будинок. І коли ми винайшли такі збільшувачі, то у нас виникла проблема з дорогами, бо не всі дороги витримували вагу будинку, не говорячи уже про хмарочоси. Але ми навчились будувати потрібні спец дороги і подолали цю проблему.
- У нас також проблемні дороги, але подолати цю проблему ніяк не можемо – кажу я інопланетянам.
О знову капнув у стаканчики по крапельці рідини, посвітив на неї і її стало багато. Випили ми утрьох, закусили яблуком зі смаком ананасу і розмовляєм далі.
- А якщо вашим чарівним ліхтариком посвітити на зернята наших плодів то вони збільшаться? – цікавлюсь я
- Звичайно – каже О.
Я почав шукати по кишеням якесь зернятко від яблука чи кісточку від сливи, які вчора їв, але не знайшов. Але бачу під ногами жолудь.
- Ось –кажу- посвітіть на нього.
О посвітив ліхтариком на жолудь і той перетворився на маленький дубок.
Викопав я ямку і посадив цей дубок у землю.
- А хто ви по професії? – цікавлюсь я.
- Я – продаю будинки – каже О – Он торгує автомобілями, а Рі космонавт. Ми з Он туристи, вірніше- космічні туристи.
Випили ми ще і О каже
- Нам час летіти. Добре, що крім тебе нас ніхто не помітив. Нам взагалі наказано все робити непомітно на вашій планеті. Так що закон ми трохи порушили, але твоїй розповіді про нас, все одно не повірять.
- Візьміть щось на згадку про Землю – кажу я.
- От , візьмемо ось цей жолудь – каже О – у нас таких дерев немає.
- Ви мене пригостили випивкою і я теж хочу вас пригостити – кажу я – Дозвольте сходжу тихенько до палатки, у нас там є горілка.
- Дивись товаришів не розбуди – погодились інопланетяни.
Я тихенько вліз у палатку, взяв пляшку горілки і назад.
О посвітив ліхтариком на жолудь, який збирався забрати із собою, потім посвітив на пляшку горілки і каже
- Вірусу чхі і тут немає, то добре.
Випили ми разом за успішний політ і інопланетяни зібрались іти до свого корабля
- А як вам вдається по воді іти? – цікавлюсь.
- Це все спеціальне взуття – каже О – думаю і у вас колись таке придумають.
Потисли ми руки один одному і через кілька хвилин корабель зник.
Була вже глибока ніч і я пішов у палатку спати.
Зранку мене будять товариші рибалити. Я не пішов з ними. Бо надто хотів спати.
Потім товариші знову мене будять
- Де горілка?! – запитують.
Я товаришам розповів про інопланетян. Хлопці звичайно ж не повірили і сильно образились на мене. Рибалити вже ніхто не хотів і ми поїхали додому.
Пам*ятаючи , як сприйняли мою розповідь про НЛО товариші, я вирішив нікому нічого більше про них не говорити, і так не повірять.
На наступну суботу я запросив своїх товаришів до себе у гості. Пригощав і частував їх. І вони мене пробачили і все жартували над мною
- От придумав ти, Василю. Сам випив пляшку горілки, а звалив все на інопланетян. Таку рибалку зіпсував.
Що ж , треба буде знову везти хлопців на те ж місце на рибалку. І на цей раз візьму одну пляшку горілки прозапас. А раптом знову інопланетяни прилетять.
ID:
1025876
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Оповідний
ВИД ТВОРУ: Байка
ТЕМАТИКА: Вірші поза рубриками
дата надходження: 05.11.2024 14:27:53
© дата внесення змiн: 05.11.2024 14:27:53
автор: artur gladysh
Вкажіть причину вашої скарги
|
