Відкриває осінь в зиму двері:
«Що чекаєш? Ось дорога. Йди».
Загорілась вогником Венера
і Вози залишили сліди.
По слідах ступаючи несміло
відчуваю надприродний страх,
моє тіло геть заціпеніло,
ледь тримаюсь на хитких ногах.
Хто про вічність думав, зрозуміє:
шлях до Бога і від Бога шлях.
Дай м’ні сили, матінко Маріє,
і щоб зовсім не поїхав дах.
Це було, здається, попід вечір,
серед буйнотрав’я та заграв
хтось легенько обійняв за плечі
й «Заповіт» Шевченка прочитав.
01.11.24р.