батьки-засновники
адамоєви спокус
виходять із затінку на сітківку
у повінь соку в утробах яблук
з почерствілою до опівночі
осугою денного світла на шкірці —
чорною печаллю фарбованою в блонду
яка залицяється мов рана до сестри милосердя
й атлант відпрошується
на п’ять хвилин у вбиральню:
потримайте поки якщо вам не важко —
а нам ще й як важко
з наших пучок вітри видоюють ніжність,
наші птахи тріпочуть крильми в фазі швидкого сну,
наші квіти прорізуються лише на камінні,
на голосах сушаться розвішаними
бліді поганки мовчання,
рапаві серця номінуються на шво року…
гей атланте ти бува не заснув там? —
плечі синіють,
несправний цвіркун заїкається,
вірші складаються наче списки
пропалих безвісти нас
15.10.23