Сидить ось осінь у задумі:
Ну з чого все ж таки почать?
Підкину, мабуть, трохи суму,
Хто в цьому зможе заважать?
Заплутавсь сум у павутинні,
Повис на гілках полотном.
Поникли квіти, дивні зміни:
Загнать хотів в осінній сон.
Радіє осінь заморочкам,
Цей сум всіх може засмутить.
Загляне він у всі куточки,
Ніщо не зможе зупинить!
Пошле тумани табунами,
Проміння сонця загасить.
Одягне сум всіх ланцюгами,
Закриє шовкову блакить.
Осінній сум бува високий,
Немов обірвана струна.
В душі поселить він неспокій,
Хіба за це його вина?
Тече за річкою глибокою,
Захоче мовчки посидіть.
Надасть душі, можливо, спокою,
Нема його за що судить…