Це дощ іде чи верби плачуть?
Ще жовтня не розтанув слід.
Зробилось листячко гарячим,
червоним, наче справжня мідь.
Зацокотять краплини дужче,
аж дряпають байдуже шкло.
Чого ти справді хочеш, юнче,
щоб знову стало, як було?
Хіба зайдеш у річку двічі?
З гори упасти, то хоч п’ять.
За рухом пензлика да Вінчі
не кожен зможе упізнать.
Твори своє і буде – диво,
у вирву падай і злітай,
зроби можливим неможливе,
створи зі слова – водограй.
08.10.24р.
