Згасала свічка тихо на столі,
не було слів, стояла хмура тиша.
Вона просила миру на землі -
а шрам колов усе доволі глибше.
Моя країна молить за людей,
та вже не мовить мила ані слова.
Її молитву прямо від грудей
несе до неба наша рідна мова.
Вже було все – усі стежини муки,
чого народ не встиг цей пережить?
Крізь акти вічні злуки та розлуки,
його душа лиш заново болить.
І подих знов. І знов гримуча тиша,
слова уже не в силу говорить.
Від звуку їх робилось тільки гірше,
на фоні гарно прапор майорить.
Згадала мила всіх своїх героїв,
яку ж ціну судилось заплатить!
І день, і ніч в запеклому двобої
багато з них поринули в блакить.
Віддали все за щастя України,
кому ж іще по силу нас ділить?
Без них була б лише одна руїна
на місці, де наш прапор майорить.
Нехай дійдуть молитви Батьківщини,
нехай живе нарешті ця земля!
І прийде мир у нашу Україну,
і знов розквітнуть стомлені поля!
