(За мотивами фільму Свинарка і пастух).
Пастух Свинарку покохав,
Та от біда, він мусильманин, а вона,
Свиней облизувати любить,
Чи обіймає їх вона, а то і просто приголубить.
Від неї пахне геть не так,
А там у них за панацею,
Що їхні жіночки завжди,
Повинні пахнути вівцею.
Тонкий Джигіта, гострий нюх,
Сприймає лиш овечий дух,
Буває, в гіршому випадку,
Щоби не сталося припадку,
Чи іншого якогось зла,
Достатньо запаху й козла.
Так в фільмі було, нам на втіху,
А знаючим, для злого сміху.
Там Мусаїб Кузьму зломав,
Й свинарку Дашу обіймав.
Насправді Пир'єви брехали,
В житті такого ще не знали.
Щоби свинарка у горах,
Свиней чи хряків випасала,
А мусульману, знизу в пах,
Навіть сприймати запах сала.
Отож, історія оця, притягнута була за вуха,
Життя брехливе те було,
В ім'я отця й святого духа.
Амінь.
Небайдужий.
2024.