Земля, вона жива істота,
І терпить нас, й плекає доти,
Поки слухняні ми ягнята,
Тож любить нас як рідна мати.
Набриднем, може розізлитись,
Й соплями людство може вмитись.
Збере до купи, як сміття,
Тай викине у небуття.
Чи може Бог, він зверху бачить,
І гріх нікому не пробачить.
Уже так було, люд провчив,
І всіх до біса замочив.
Лиш на розплід, він двоє - троє,
Синів залишив й діда Ноя.
Ще “шмоток”, деяких, товарів,
Скотин зібрав усіх по парі.
Отож, два маєм варіанти,
Нам не дано щось вибирати.
Є третій, той що є сьогодні,
Не всі на теє будуть згодні.
Тут хоч молись, чи крий всіх матом,
Самі придумали той атом.
Один щоб одного лякати,
Чи то до стінки щоб прижати.
Махає путін, як горила,
Всім бомбою грозить без діла.
Кричить, що сам піде до раю,
Для нас він пекло вибирає.
Тож схоже все, дійшли до краю,
Нема ні пекла, а ні раю...
Всі згоримо і путін згине,
Й земля у небуття полине.
Отож, як чорт не схаменеться
То знов з печери все почнеться,
Хто бомбу кинуть ту посміє,
Почнуть робить знов лук і стріли.
В. Небайдужий.
Вересень 2024 рік.
ID:
1023099
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Драматичний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Містико-езотерична лірика
дата надходження: 27.09.2024 21:55:50
© дата внесення змiн: 27.09.2024 21:57:58
автор: Небайдужий
Вкажіть причину вашої скарги
|
