Я йшла до осені веселками,
Ступала в радість кольорів,
А в небі місяць воду пив,
І бавився озер люстерками.
Туман мене ховав від осені,
Вітер співав пісні в гаях,
Ще зорі вказували шлях,
У юність ту з ногами босими.
Берізка з кленом цілувалися,
Дуб горобину обіймав,
А вербам коси хтось чесав,
Хто саме, ті не признавалися.
Чомусь не сумно, ніби граючись,
Я йшла до осені, як в сні,
Там літо снилося мені,
Ніжно до мене усміхаючись.
Галина Грицина.
