Осінній ранок... Жовте сонце
Небесну пестує блакить...
Береза стукає в віконце,
І журавлиний клин летить...
Знов манить він мене у небо
До щастя, волі і краси...
"Тоді й тобі теж крила треба!"-
Людські лунають голоси.
"Навіщо пишеш про страждання?
Навіщо пишеш про війну?
Пиши про радісні бажання,
Про море, сонце і весну!"
Пишу про те, що накипіло...
Пишу, коли душа болить...
Пишу, коли життя не миле
У цю страшну воєнну мить...
Коли в країні гинуть діти,
І наступає забуття,
Коли кохання в'януть квіти,
І помирають почуття...
Я вірю - світлий день настане,
Кохання щире прийде знов,
Веселою країна стане,
І перестане литись кров!
Розправляться тоді вітрила...
Писатиму вже про любов...
І виростуть тоді ті крила,
Літатиму я знов і знов...
Ребрик С. В.
