Звертаюсь часто я до серця,
Коли не знаю, як вчинить.
Я довіряюся не вперше,
Мені підкаже, як болить.
Я прислухаюся, що скаже,
Воно мене не підведе.
І від душі враз біль відляже,
І шляхом вірним поведе.
Мої думки все ж на сторожі,
Повірить треба, а чи ні?
А чи зробить я точно зможу,
Як зупинити гнів мені?
Чи повернути гнів на милість,
Пробачить мілкі помилки?
І проявити в серці щирість,
З душі всі вибрать колючки?
Не раз згадала серця раду:
Повір! Усе колись пройде!
Не май над кимось свою владу,
Бо точно знаю: не твоє.
І ось уже так стало легко,
Тебе колись теж пробачали.
І на душі уже не терпко,
Мене так серце научало...