Серпневий ранок…ще сонце по травах не випило роси. Серед трав і квітів двоє, ще поряд, лежать два велосипеди. Напередодні школи це їх остання пробіжка, як вони, із задоволенням це називають. Відірватися від світу, втекти від міського галасу, позбутися метушні і нав’язливих звуків транспорту. Хоча і живуть на околиці міста та все ж за містом обом комфортніше. Тут відпочинок і спокій, є можливість вволю насолодитися тишею і красою.
Обоє молоді й красиві, як привітне ранкове сонце. Почуття світлі, як безхмарна блакить у очікуванні щасливого мирного дня.
Вони здолали немалий шлях, так з кілометрів дев’ять, оминаючи ряди старих посадок з ясенів, сосен, грабів, клені, дубів,ліщини.Позаду помітний пагорб і старий покинутий садок, а за ним,уже знайоме для них широке поле. Воно уже й забуло навіть звук трактора, не те, щоб роботу плуга. Мабуть йому привітніше зустрічати пташину, що гніздиться, слухати їх пісні. Та тішитися різними травами, польовими квітами, які виблискують на сонці, від вітру хвилями переливаються різними барвами.
Одягнені в жовті футболки і в короткі, темно-зеленого кольору шорти, вони закинувши ногу за ногу, спинами лежали на землі. Їх погляди, як теплі рожеві світанки, а усмішки милі, привітні. У очах довіра, бо ж поряд сприйняття справжнього друга.
П’ятнадцять років - квітуча юність.Попереду, ще школа. Воно б відірватися би по –повній, десь у кав’ярні, але ж ні, не той настрій. Третій рік жорстокої війни кожного примушує задуматися, що буде далі, як вижити?
Вона в руках тримала кілька віточок чебрецю,
-Ромко! Ти відчуваєш запах цієї земної краси? Квіти вже відцвіли, такі маленькі листочки, тоненькі стебла, а мають чудодійну силу. Та ти понюхай, запах, аж п’янить.
Він дивився в небо,
-А ти помітила, яке сьогодні чисте небо? Блакить осяяна сонцем- краса! Наталю! Прислухайся, біля нас немає, але здаля я чую птахів, мені здається їх, ще більше стало. Напевно сюди від війни перелітають.
-Птахи, як люди теж тікають. Всі хочуть жити. Але ж деякі вже відлетіли у вирій.
-Натко! А, як ти думаєш, за два роки нашого навчання щось зміниться?
-О-о-о Ромчику…лиш Бог знає, так каже моя бабуся.Ця московська свора божевільна, важко зупинити.
-А, як ти відносишся до проведення в школі військової підготовки?
-Мені це потрібно, бо я після школи мрію в інститут Пирогова, хочу мати вищу медичну освіту. А ти так і думаєш стати юристом чи змінив відношення до цієї професії?
-Я ще на роздоріжжі, почав читати «Право» та батько каже юристів сіткою лови, а на залізницю більше серйозніших працівників бракує, хоче щоб я в інститут транспорту поступав. Тож іще маю час подумати.
-Під час війни і твоя, і моя професії будуть потрібні, а це основне.
-Я думаю, може за два роки навчань, цей жах закінчиться.
-Дай Боже, щоби ми і зараз не ховалися по укриттях.
-Ти помітила, коли оминали садок, весь урожай при землі, так нікому і не був потрібний.
-Мама розповідала, що господаря вбили на війні, а дружина з дітьми виїхала за кордон.
-Тікають люди…шкода. Риба занурюється де глибоко, а людина де краще.
-Ромцю, а ми з тобою не втечемо, в Україні залишимося?
-Ой, моя ж ти подружко! Хіба я схожий на зрадника? Ти захотіла в парк, пішли в парк. Повеселилися з горобцями та голубами хіба ні?. Мала бажання на ставок, пішли на ставок, викупалася вдосталь, аж дзигоніла. І ось твоя забаганка чкурнути за місто, це вже втретє за літо, хіба я заперечив? Якщо справа розумна, вдвох маємо задоволення, то чому й не зробити.
Наталя перевернулася, лягла ниць, поклала голову на його груди.
-Слухай, мені здається тут така тиша, я навіть вітру не відчуваю.
Позіхнула.
-А його й немає.
-Ой подивися Ромко, он над ромашкою дві бджоли кружляють. Як думаєш вдвох сядуть на одну квітку, чи якась з них одна. Квіточка досить маленька, як помістяться?
Хлопець засміявся.
В цей час дві бджоли присіли на тій же квітці.
-Ой дивися, вони такі ж дружні, як і ми з тобою.
- Щось у тебе голос трохи глухим став.
-Це напевно на мене так чебрець подіяв, трохи на сон клонить.
Роман встав, їй під голову поклав курточку,
-Ти дрімай, а я, як справжній мачо буду тебе оберігати. За кілька секунд Наталя солодко сопіла.
Він не марнував час, довкола збирав польові квіти, сплів два вінка. І кілька волошок, щоб швидко не зів’яли обгорнув листком лопуха.
Роман нахилився над Наталею, сухим колоском провів по щоці,
-Так, вже минула ціла година, може досить відпочивати, пора повертатися додому. Вона відразу відкрила очі. Її привітна посмішка визиває гучне серцебиття. Він підніс букет волошок і відразу ж одягнув собі і їй вінки. Щаслива Наталя обійняла його подякувала.,
-Ти такий прикольний! Тобі личить вінок!
-І тобі личить.Ти в цьому вінку, як польова фея.
Обоє голосно сміялися. З посадки почули звуки птахів, переглянулися.
-Бачиш… і їм з нами весело, - помітила Наталя.
В її очах блискавки- веселинки,
-Ти вмієш піднімати настрій.Ану давай зіграємо в курочку і півника,хто виграє, той буде їхати першим.
-От згадала дитячі забави! Ну гаразд, тільки швидко. Нагадай, бо я вже й забув.
Дівчина вирвала кілька стеблин трави,
-Ось дивися, у нас з тобою порівну. Захоплюй травичку знизу і потягни вверх. У кого верхушка гостренька той півник, а в кого пушком лежить, то курочка.
-Але ж я хлопець маю бути півником,-весело помітив він.
-Та це ми ще побачимо, який з тебе півник вийде. Може в мене буде півник і я поїду перша.Так, давай одночасно на число - три.
Вони стояли серед поля. Легкий вітрець ледь помітно здіймав їх волосся, по полю розносився сміх.
Усміхнений Роман, задоволено підніс їй свою траву,
-І все таки я півник, бачиш, як і має бути.
Наталя зазирнула в його очі, Тобі майже завжди везе.Але це ж не правильно.
-Зате чесно. Ну поїхали!
По обіч траси, водіїв автівок привертають увагу два велосипедиста у вінках. Під силою зустрічного вітру квіти розвіюються, тріпочуть. Небайдужі мило усміхалися і іноді сигналили. Роман їхав першим, але часом пропускав її вперед, показуючи, що дівчина не одна. Вона ж весело підморгувала йому, не приховувала радості від проведених щасливих годин. Хоча й недовго, але без нарікань, без гамірного міста. А нині й навіть без сирен, транспортних звуків і галасливих криків, що інколи так потрібно для душевного спокою.
Попереду завтрашній день… йти до школи. Хоч і багато думок, хвилювань, але життя продовжується.
01.09.2024 р
ID:
1022268
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 15.09.2024 09:59:47
© дата внесення змiн: 15.09.2024 10:10:16
автор: Ніна Незламна
Вкажіть причину вашої скарги
|
