Тремтить в Осики листя,
Той трепет * - не до втіх.
А поруч росте щастя -
Звабливець пан Горіх.
Осиченька страждає,
Бо нерішучість - гріх.
Вона його кохає,
Не видить це Горіх.
Хіба байдужий зорить,
Що в'яне краса ця ?
У снах вона лиш марить,
Як з ним біля вінця.
Лиш вітер хоч легенько
Сколише деревце,
Тремтять листки-серденька,
Ну, як сказать про це ?
Адже, жених - поважний,
Вродливий, статний... В тім,
Здається, легковажний,
Пихатість трішки в нім.
Добродія всі люблять -
Тут щедрість, доброта.
Кохання тому й гублять
Страхи' й тремтливість та.
Хто в парі так близенько
Їх посадив, на гріх.
Страждатиме серденько...
Чому "сліпий" Горіх ?
* Тремтіння, трепет - це властиве для листя осики,
тому є народна назва її - трепета.
До написання вірша надихнула ця дивовижна пара, що
росте в моєму дворі.
Щиро вдячна Вам за влучний і дуже гарненький експромт.
Ну, так якось воно написалось після постійних спостережень за поведінкою і ознаками цих протилежностей.
Очі поета все помітять і відобразять у віршах! 
Дякую.Дуже сподобалось. 
