Казка
Лель Чуйлик і лелека Крася познайомилися у славному місці України – Карпатах, в час, коли сонячні промінчики збудилися йземлю гріли, коли вони, лелеки, бережком річки Тиси ходили, жаб ловили, воду пили, лапки в ній мили і день хвалили своїм веселим голосним клекотом. Це було ранньої весни. Чуйлику з першого погляду сподобалася Крася. Вона була гарна – як свято, врочиста, струнка та чиста, поважно ходила, чорними очима світила. Привітався лель з лелькою, спитав її:
- Як тебе, красна пташечко, звати?
- Красею. А тебе як величати??
- Мене – Чуйликом.
- Гарне в тебе ім’я! Не чула такого ніколи.
- І в тебе гарне. Підходить тобі. А чи дозволиш мені ще про щось тебе запитати?
- Ну, питай.
- Чи знайшла ти вже, Красю, собі пару?
- Ні. Вчора в обід щойно з ирію прилетіла з батьками. До вечора нікуди не літала, спершу відпочивала, а потім старе гніздо батькам ремонтувати допомагала.
- А чи не хотіла б ти дружиною моєю стати? Ти вже в такому віці, що час пару шукати?
- Дружиною стати? Ось так відразу? Думаю, спершу птасі птаху треба краще пізнати, а тоді вже мізкувати, що далі робити.
- Ти права. То спробуємо дружити?
- Давай.
Попили водички з ріки лелечата, та й злетіли удвох у небесну синь. Над річкою, над берегом кружляли, крилами вись гойдали, в перегони грали. Чуйлик завжди в останню мить стишував хід, хотів, щоби Крася першою до призначеного місця долетіла. «А цей боцюн добрий, здається!» - зробила висновок лелька. – Що ж подивимось, яким він далі буде».
Коли лелечата прощалися, то вирішили наступного дня, коли сонце зійде, знову зустрітися – біля річки, на тому ж місці, де їх доля звела докупи сьогодні.
І зустрілися. Чуйлик приніс у дзьобику квітку для Красі – проліску, у приліску знайшов її. Вручив квітку лельці, як наблизився до неї. Засоромилася Крася трішки, опустила очі та дзьоба додолу. Та за мить підняла голівку, всміхнулася й подякувала Чуйлику за приємний дарунок.
Та якось, коли вона вдосвіта встала і біля лісу пролітала, то побачила свого друга Чуйлика з квіткою у дзьобі біля іншої лельки. Одразу на землю впала, за кущем калини сховалась, заплакала. «То він не мені лише дарує квіти?»
Коли зустрілися втретє і Чуйлик приніс їй в дарунок жабу дзьобі, сказала, щоб сам її їв. Вона вже поснідала. «То може політаємо удвох, потанцюємо?», - спитав лель. «Не маю настрою, - відповіла Крася. – Потанцюй собі з тією, якій ти вчора квітку подарував». «Он воно що! Ти побачила цю картину? Так це я своїй рідній сестричці квітку вручиав. Прихворіла вона трішки. Не те щось з’їла. То я хотів їй настрій підняти». «Це правда?» «Звісно. А як не віриш, то можеш зі мною до нашого гнізда полетіти і з моєю сестричкою Добричкою про це погомоніти». «Вірю. Пробач. Давай будемо літати і танцями шир стрясати». «Давай! Але спершу жабу проковтни, щоби силу мати» «Гаразд, Чуйлику, дякую за дар, почну її наминати».
Тиждень отак літали, танцювали співали, жаб поїдали. Але мама Красі не давала згоди на їхній шлюб. Казала, що Чуйлик хоч високий, та худий, тож він навряд чи буде Красі добрим чоловіком, навряд чи зможе її та їхніх дітей, коли вони з’являться, в разі небезпеки захистити.
Але після одного випадку, який стався, вони змінили свою думку.
Якось Крася вилетіла з гнізда удосвіта та й подалася до ріки, рибку їй закортіло злапати. Літала над водою, літала й таки упіймала одну. Тільки сіла біля кущика глоду, щоб її з’їсти, як орел – сильний, великий прилетів, почав на Красю нападати, хотів її разом із рибкою пожувати. Стала Крася кричати. А Чуйлик почув, недалеко від того місця був. Теж рибку ловив, щоб самому спожити й Красую пригостити. Налив сили та відваги в жили, почав орла дзьобом клювати, крилами бити. Крася вирвалась з його пазурів, та не втекла, Чуйлику допомогла орла прогнати. Утік птах, подзьобаний лелеками. Коли мама Красі про цей випадок дізналась, то відразу дала згоду на заміжжя своєї доньки з Чуйликом.
За три дні лелечата одружилися та й почали житло будувати, щоби спільно в ньому проживати, про діток, які вилупляться з яєць, піклуватись і одне про одного.
На весілля, яке відбулося у приліску біля потічка, до Красі з Чуйликом прийшли їхні батьки, друзі, сусіди. Хтось із гостей приніс молодятам кілька гілочок для будівництва житла, хтось хмизу купку, хтось жмутик трави поклав на місце для дарувань, хтось корм – рибку, жабку чи черв’яка. Батьки спекли молодятам торт із зерна, який зверху прикрасили різними комахами. Довго будували дім Чуйлик із Красею. Але гарним, міцним він вийшов. Лелька за якийсь час відклала в ньому яєчка, які вони з лельом по черзі вигрівали, і з яких за певний час вилупились їхні дитинчата. І Чуйлик і Крася були добрими батьками, гніздо лишали, коли корм шукали – для себе, для своєї половини і для кожної їхньої дитини.
Не пошкодував ніхто із членів лелечого подружжя про те, що доля їх докупи звела – доброю для обох була. Жили Чуйлик та Крася разом до глибокої старості радісно і щасливо!І вам хай так пощастить!
ID:
1021401
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Вірші для дітей
дата надходження: 02.09.2024 17:08:12
© дата внесення змiн: 02.09.2024 17:08:12
автор: Крилата (Любов Пікас)
Вкажіть причину вашої скарги
|
