/акровірш/
Змалечку кроки робила непевні,
Дибала між запашних чебреців.
Ніби в туманнім усе молоці –
Ера сучасна поглинула древню.
Ми поспішаємо. Світ еволюцій
Ногу здіймає, пришвидшує крок.
Енергетичний лишає зв’язок
З дідом. що мудрість залишив онуці.
А філософія глибокосяжна:
Людяність, стежечка, отчий поріг…
Еге-ге-гей! Докричатись хто зміг?
Жовтих ланів гук розвіяли сажні.
Ніжся у квіті, мій краю барвистий!
Осінь вдягає тебе у парчу
Ставом і лісом, і полем лечу –
Тільки війна болем рай цей затисла.
Істина здужає всі негаразди.
Усміх засяє на гордих вустах.
Колос наллється… Гучне «та-та-та»
Рокотом грому природного вразить.
Ангели глянуть: веде попідруки
Їхню малечу міцний побратим.
Небо – дощем чебрецево-густим.
Оду складуть переможну онуки…
… всім нам дійти!