В хутрі рудому заплуталась зраджена пам'ять.
Лезом язик шурхотить по впізнаваних рисах.
Ось і зустрілися ми, де закони розплавлять
Межі свідомості, і ти обернешся лисом.
А замість крил обираєш чотири ти лапи.
Шкіру згрубілу в гонитві важкій щоби стерти.
Міцно в капкани обов'язку й честі потрапив,
Лисе, капкани такі – передвісники смерті.
Склянки уламок діставши в калюжі із крові,
Звір у тобі поневолений гучно заплаче.
Кашляєш шерстю, лежиш на підлозі і знову...
Плачеш. Шукаю для шрамів мільйони я значень.
Сосни у вікнах. Ті ковдру із тіней постелять.
Тільки й в густому ти хутрі залишився голим.
Голод мисливський в очах видозмінює темінь.
З коренем вирвану душу замінює холод.
Стомлений впав на коліна мої, щоб завити.
Мука в очах незбагненна яскраво горіла.
Ні, не людина, мій лисе, допоки живий ти.
Серце людське зупинилось в звіриному тілі.
