А люди частенько мов скелі
Й самотність між них холодна...
Шукали в безлюдній пустелі
Тепла теж, у темній безодні..?
Вони того горя не знають?
Їм холодно не буває?
Чи то за любки все приймають?
Байдужа у них душа є?
Я відповідь ні, не шукаю.
Дарма час нащо втрачати..?
Пораненим серцем я знаю
Біль треба чужий сприймати...
Та є мов струна чутка люди.
Торкнися й почуєш звуки,
Що гріють завжди в часи люті
Все ж підставляючи руки.
Тож будьмо ми зажди пильніші
До тих, хто є з нами поряд!
Лише у добрі ми сильніші!
Хай світить уважний погляд!