Серце щомиті холоне, ув’язнене кригою,
Віра принишкла в кутку від людського цькування:
Нині попи-самозванці з попами-розстри́гами
Б’ються за бога як засіб свого існування.
Схожа на пі́нсу* малиновий кров у артеріях,
Масло в лампадах чади́ть, як соляра у та́нках.
Спостерігають ікони новітню містерію,
Ту, де не кожен актор доживе до світанку.
Не молитва́ми святими тепер – патери́цями
Шлях панотці́ прокладають у Царство Небесне.
Очі у їхньої пастви – з пустими зіницями.
Будуть такими вони, доки крига не скресне,
Доки не вирветься серце з-за брами льодо́вої,
Ду́ші людські́ доки Віра й Добро не врятують –
І возз’єднається паства у єдності Бо́говій,
І молитви́ покая́нні до Нього спрямує.
Липень 2024 року
* Пінсу – десерт з тонкої стружки льоду та сиропів