Невідворотний час, і силуети мрій
до тебе незбагненністю прийшли нізвідки.
Не фантазуй, вже не розшукуй образ мій.
Ти не впізнав любов, й безмовні долі свідки.
Спокійно спи.
Не вимишляй у снах погонь.
Приборкай роздуми, я згинула віднині.
Тепер збагнув, як пізно ти роздув вогонь?
Не той, звичайно, що горить в твоїм каміні.
Не скаже демон, чом твоя душа болить,
а мудрий відповість – чому в футлярі скрипка.
Ти бережеш секрети, Бог так не втаїть.
А у житті твоєму, що не крок – помилка.
Мені з півслова зрозуміла ця печаль.
Не ти мене стрічаєш у моїм провулку.
Весні суперницею я не стала, жаль.
Жаль, не знайшла в твоїй душі притулку.
Вже через вірші почуття не передам.
А як ми щиро і піднесено любили!
Дрейфує човник наш під назвою «Біда».
Нас не осудить час, його ми вчора вбили.
