ДВОЄ ЩАСЛИВИХ КОХАНЦІВ ПЕЧУТЬ ОДИН ХЛІБ… /пер. П. Неруди/
Двоє щасливих коханців печуть один хліб,
місяця крапля одна у траві блищить,
дві тіні роз’єднані стрілися знову,
на ліжку лишили єдине порожнє сонце.
З-поміж істин усіх вони вибрали день:
переплетені пахощами замість тенет,
не порушили ані злагоди, ані слова.
Блаженство — вежа міцна і прозора.
Вино і повітря з коханцями поруч ступають,
одаровує ніч їх пелюстками благодатними,
лиш у них — на всі квіти права безмежні.
Двом щасливим коханцям нема ні кінця ні смерті,
допоки живуть – сотні раз помирають і родяться:
вічні ж бо є, як сама природа.
Пабло Неруда
________________
SONETO XLVIII
Dos amantes dichosos hacen un solo pan,
una sola gota de luna en la hierba,
dejan andando dos sombras que se reúnen,
dejan un solo sol vacío en una cama.
De todas las verdades escogieron el día:
no se ataron con hilos sino con un aroma,
y no despedazaron la paz ni las palabras.
La dicha es una torre transparente.
El aire, el vino van con los dos amantes,
la noche les regala sus pétalos dichosos,
tienen derecho a todos los claveles.
Dos amantes dichosos no tienen fin ni muerte,
nacen y mueren muchas veces mientras viven,
tienen la eternidad de la naturaleza.