Хто тільки серцем покохав,
А про земне забувши, тягне
Свій хрест, до скону і нехай
Усе життя б здавалось марним,
Якщо не подих той останній.
Хоч з ним, як в бурю кораблі.
Його слова лишають рани,
На серці точаться шаблі.
Хтось не лишає навіть шансів
На всепрощЕння, то й нехай,
Їх вічність всіх чекає в часі -
Йому у пекло, їй у рай.
Їй рай з самісінької правди,
У вірній дружбі, в самоті,
Йому в жорстокості назавжди
Пектися там на видноті.
Олександр Сичов
