Казка про те, що коли починаєш йти з місць, які не про тебе, то дуже часто ти підеш звідусіль і лишишся сама - зовсім не казка, а реальність. Але це не значить, що в цій реальності тобі буде погано, адже чи не вперше вона - про тебе.
Часом, коли нас покидають незнайомці, то в душі селиться відчуття, що вони були ближчими за всіх знайомих, але все що лишається - це ловити обриси їх печалі і любови у буднях.
Хайку сьогодення:
Чоловік у формі
Прости за опущені очі
Як проходиш повз
Тепло дня програє теплу серця, бо без сердечного тепла ти на все дивишся крізь сірі хмари.
Пишу це в маршрутці, поряд жінка по телефону говорить: " Мене мій так вже задовбав своєю їжею! Спав би їв би, лежав би їв би. Кажу - тебе Стицьком треба було назвати!"
Їжа - наше все, останнім часом почали їсти людей, ніби від того москалі перестануть лізти в нашу країну по всіх напрямках, нівечити її і вбивати українців.
Якось мені про холодність хотілось писати, постійно лізло це слово в голову, який вірш не почну. Щось таке народилось.
Холодність має три періоди: преконтакт, контакт і постконтакт
Преконтакт холодності - майже як теплО, бо ти знаєш, що воно мине, як і він минає.
Твоє задоволення вже болить біллю ниючого зуба, що розходИвся, але ще отямлюється і на деякий час відпускає.
Ще не холодно, але вже кінець серпня відчуттів.
В контакті холодности - січнева самотність голого дерева. Ледве відчуваєш надію, що щось може ожити як мине зима. Аби вона тільки була не вічною мерзлотою оточення.
А потім наступає постконтакт, коли ти, якщо не геть безнадійний і розумієш натяки, починаєш цінувати життєве тепло в усіх його проявах і помічати, що якщо поряд немає нікого теплого, то в нас самих за шарами холодности - джерело живильного тепла.
Дякую Вам
Як от у мене час від часу буває.
Часто чекаю, що мене врятує хтось, але з часом переконуюсь, що найкраще можу зробити це тільки я сама.
Посилаю Вам промінчики тепла