Фах парамедика прийняла добровільно.
Корисною хотіла бути там,
Де жар вогню бійців бере в обійми,
Де ті, хто край не віддає катам.
Поранених тягнула з поля бою,
Вертала їх зі смерті до життя.
У світ війни пірнула з головою,
До волі мала сильні почуття.
Про те, що чула, бачила, правдиво
Писала як Суспільного спецкор.
Хотіла по війні пізнати диво:
Дім звести і ростити помідор,
Чути у домі голоси дитячі,
Щасливо жити на землі батьків,
Щоб дні минали не під «Плине кача» -
Під ритми маршу славних козаків.
Не вдалося кінця війни діждати
Ірині. Відійшла у інший світ.
Не встигла 26 відсвяткувати,
Ворог на ній лишив смертельний міт.
Та добрих справ Ірини – не злічити.
Вертала до життя бійців вона.
Могла собі в країні іншій жити,
Та наймиліша рідна їй була.
Її як журналістку, волонтерку,
Людину честі, правди і добра,
Як вмілу бойову госпітальєрку
Ніколи не забуде рідний край.
І плакати за Ірою не треба,
В ген пам’яті лише ім'я внести,
Просити ревно помочі у Неба,
Робити все, щоб волю зберегти.