Хоч бачу тебе дуже рідко й на віддалі,
Й твоєї щоки лиш в уяві торкаюсь,
Чуття мого серця тобі лише віддані.
П’ять літ – у політ, а вони не минають.
Хто ти мені? Місяць, що пітьму освічує.
Ти сонце, що спалює всі негаразди.
Так, ти не зі мною. Та це не пригнічує.
У добах моїх ти за доброго ґазду.
Я бачу тебе і у дубі могутньому,
У цвіті ірису, в калиновім ґронці.
У слові гарячому, щирому, путньому,
У стязі із барвою неба і сонця.
Твій усміх для мене є цільними ліками.
Хоч деякий крок збій несе у ритмічність.
Хай Бог твоє тіло і душу опікує.
А я тебе тихо любитиму – вічність.
