ВІЛЬНА ПТАШИНА
Любов прийняла в нагороду,
мов зерна з розкритих долонь.
Не знаючи лиха природу,
я вільна пташина від роду
летіла до тебе в полон…
Ти сіяв безпечно словами,
й зростав обіцянок бур’ян.
А там, за гіркими жнивами,
розлука лягла поміж нами,
затьмарила рідне ім’я.
Даремні фальшиві зітхання,
спокути запізні слова.
Іди геть – єдине прохання!
Ти легко відрікся кохання,
коханого ж просто вдавав.
Немає за чим жалкувати.
Вже душу п'янять солов’ї.
Весна здатна всіх лікувати,
мене не прошу рятувати,
і жалощі зайві твої…