І тільки пам'ять знову нагадає...
Забудь мене, а я тебе - ніколи...
Впаде із гір марка й сумна стіна.
Посіють пафос теплі дні й мінори,
Бо час мов осінь - мертва, зла весна.
Скажи, що знаєш, як дійти до краю,
Скажи, що чуєш, як горить імла!..
І стане тиша, мовби все, що маю,
Потоне в сяйві. Є лиш ТИ і Я...
Здобудь надію; змінюй і лишайся,
Обточуй рани, же́врій, ніжно йди.
Навіюй рими і на мить спиняйся,
Аби заснути... і приспать світи.
Ти бачиш небо, синьо-білі сколи,
Ти чуєш тишу, мовби ми самі.
Забудь мене, а я тебе - ніколи,
Хай буде дань хоча б одній весні...
26.04.2024