ПРИСВЯТА
Не бажав він визнання та слави,
Просто ніс людину у собі́,
Жив задля піднесення держави
України. Йшов за неї в бій
З ворогом, якому мало місця
На землі було – тій, що посів,
Який прагнув настромить на вістря
Укрів – волі й правди носіїв.
Молотом був – «Хаммером», Бобанич.
Змалку честь гострив і дух кріпив,
Силу лив в свої тілесні дзбани,
Волею пиху́, байдужість бив.
На Майдані був, ідеї правих
Серцю його любими були.
Влився він свідомо в їхні лави –
В «Правий сектор» - з ним до скону плив.
Мову рідну захищав і віру,
Молодь вчив пускати честь з-під брів.
Як прорвав сусід кордонам шкіру,
На війну пішов він з перших днів.
Батальйон від ДУК ПС очолив.
Не сидів у штабі – вів бійців.
Коли ворог брав в пекельне коло
Його хлопців, не втікав в кущі.
Йшов останнім завжди з поля бою.
Так було і в той фатальний день –
Дав команду відходити воям.
І прийняв на себе весь вогень.
Що сказати ще про цю людину?
Тяж до філософії він мав.
Пізнавав минуле України.
Вірші вчив і їх декламував.
Відданий був праці та родині,
Дім і сад хотів свій, наче Ше…
Тепле серце дарував дружині,
Підставляв тим, хто в біді плече.
Може, рани ближнім час загоїть,
Та не перетворить пам’ять в лід.
Жив він, як герой і вмер героєм.
Краєві лишив достойний слід.