27-семирічному Антону – військовому медику
зі 128-ої бригади ТрО Дніпра
Присвята
До все-масштабної війни він був студентом,
Медичним братом у лікарні працював.
Коли посунув ворог в лютому, моментом
З волі добра свого до ТрО пристав.
Пройшов спецкурси , самостійно набирався
Потрібних знань. Гострив уміння в час боїв.
Так, було важко, страшно, шумно – не здавався.
Вперед обов’язок його до праці вів.
Над сотню воїнів він вивіз з поля бою.
Не раз під обстрілом приводив їх до тям.
Резону, діям волю лиш давав – не болю.
Про одне думав – зберегти чуже життя.
Два роки медиком військовим… Це багато.
Та що подіє? Не впаде на дно, як сом.
Силить його те, що кохана жде і мати.
Інакше б висох вже б від жаху, перевтом.
Медичний університет надав відпустку
Антону. Шостий курс йому ще слід пройти.
Та спершу мусить Україна щастя хустку
У долі взяти і на голову вдягти!
Зустріне хлопця наречена тоді, мати.
Яка ж для всіх це буде незабутня мить!
Антон закінчить вуз. І буде працювати
В лікарні чи в шпиталі. Хай йому щастить!