пахне дощем
потуги вітру народжують вибухи
зносить з ніг
викорчовує паростки ніжного
ось у вікні весна
але скло розбите
скалками сочиться кров
падає
рами іржавіють ртутним
дім розкладається на піщинки
годинник переповнений
душами
стік забитий
час не поновлюється
тріщини препагують
руйнації
чорні діри всмоктують
ти бачиш вихід?
навколо криваві туманності
і темна безкінечність
зорі слабшають
хоч і їх має бути більше..
...на небі
.
