Життя людини крихке, наче лід на річці,
Мов сніг, що лежить, допоки живе зима.
Горить нині день її, наче гніт на свічці,
Чи так, як у горах ватра, а завтра... – тьма.
Охочих життя ковтнути не так і мало.
Найбільшою пожирачкою є війна.
Щоденно комусь впихає під шкіру жало.
Від крові людської п’яна, мов від вина.
А ще ж є їдці такі як хвороба, старість,
Свідоме вбивство, аварія, струс у днях,
Обірвані струни музи в душі-гітарі,
Забитий у тіло кривди, зневаги цвях.
Любов все ж крокує, хоч часто їй в світі тісно,
Тримає ліхтар – вручили небес посли.
Ми всі світ цей лишимо рано чи пізно, звісно,
Важливо лиш, як жили в ньому, що несли.
