Маріє! Кохана Маріє,
у тебе між пальців полин!
Гірчать полином твої мрії,
що зіткані з часу перлин…
На скронях хрущі загрубілі,
ромашки спадають з ланіт,
та локони сиві, ні – білі,
ще рвуться за вітром в політ...
Маріє, втонули в затоні
із юністю врода і стать.
Промчались літа, ніби коні,
лишились невтомні уста…
Ведуть перемови з вітрами,
які дістають до небес.
І чується голос з-за брами –
Василю, кохаю тебе!.
Маріє! Голубко Маріє,
нам рано іти на перон.
Згадаймо літа молодії,
успіємо ще у вагон!
26.03.2024
* За мотивами твору Василя Андрушка
