Пабло Неруда 20 віршів про кохання і одна пісня відчаю. Вірш 4
Цей ранок заповнила буря
з самого серця літа.
Наче білі хустини, несуться хмари,
розмахують ними руки вітру.
Безмежне серце літа
стукає в наше безмовне кохання.
Гул в деревах, оркестровий і божественний,
як промова, повна війни і пісень.
Вітер проносить вкрадене зірване листя
і розкидає стріли непокірних птахів.
Вітер піднімає хвилі без піни
і легкі предмети і роздуває вогонь.
Розбиваються й тонуть наші поцілунки
в бурі біля дверей вітру літа.
Pablo Neruda 20 poemas de amor y una canción desesperada. Poema 4
Es la mañana llena de tempestad
en el corazón del verano.
Como pañuelos blancos de adiós viajan las nubes,
el viento las sacude con sus viajeras manos.
Innumerable corazón del viento
latiendo sobre nuestro silencio enamorado.
Zumbando entre los árboles, orquestal y divino,
como una lengua llena de guerras y de cantos.
Viento que lleva en rápido robo la hojarasca
y desvía las flechas latientes de los pájaros.
Viento que la derriba en ola sin espuma
y sustancia sin peso, y fuegos inclinados.
Se rompe y se sumerge su volumen de besos
combatido en la puerta del viento del verano.