В Зневіри очі кволі та чумні
І Розпач - гість завжди бажаний.
Озвався Вітер сивий вдалині,
Крокує східцями пошани.
Летять у вирій Небом журавлі
І Осінь тиха без туманів.
Зів"ялі квіти вже давно гнилі,
Шляхи доступні , ті що дальні.
Шукаю правди й істини в собі,
Втопив Жалі , як мить в Коханні.
Чому, так голос звичний загрубів,
Сніги вже випали останні.
Я йшов роки невпинно по стерні,
Надію пестив, не вагався,
Дощі розгніівались грибні,
Що не пішов ні з ким до ЗАГСа.
В Зневіри ночі зимні, шибутні,
Здолав безвихідь я Екватор.
Та Доля заздрить все одно мені,
Що не даремно Час потратив!