Завари собі кави, мій друже, далекий.
Заварю і собі якомога міцну…
Чи за чаєм згадаймо… Сьогодні ж лелеки
Принесли до порогу чергову весну.
Промайне у думках світлошвидкісний спогад
Про чудові, грайливі дитячі роки,
Про історії дивні, юнацький той погляд,
Що із книг добував всі скарби залюбки.
А в повітрі витали епохи та злети,
Поряд, наче болід, обгоряла їх тінь…
Крокували паради, писали поети…
Покоряли ракети космічну глибінь…
А знаєш, мій друже, не такий ти й далекий,
Бо з тобою пройшли ми свій шлях нелегкий.
Десь далекі світи пролітають в парсеках…
А ми йдемо наверх по щаблях громіздких…
Ти побудь ще хвилинку, мій друже! Дрімаєш?
Ми в розмову вплетемо ще теми сумні
та згадаємо тих, кого поряд немає,
хто назавжди в строю, не дожив до сих днів…
Що скінчилася кава? То може, вина у
чарчину плеснемо? Бо іскристе, мов кров,
істин нам наховало… Їх навіть Ландау
у ядрі надпровіднім шукав. Чи знайшов?
Істин тих, як зірок, на Чумацькому шляху…
Чи ми встигнемо всі, хоч частину пізнать?
Бо летять ті епохи незвично до краху,
призиваючи зрідка небесную рать …
04.03.2024 р.