Ти перестав для мене існувати.
Чи думав ти, що я пробачу знов
Оцю ганебну звичку зневажати!?
І називати потім: "Це ж любов"!
Ні вибачень, ні розуміння, ні поваги!
Це ж треба, щоб отак згнила душа!
Щоб сльози й біль мій так...задля розваги!
Не зрозумів? Назажди я пішла.
Я витерла і сльози, і образи.
Я викинула спогади в смітник.
Ти більш не доведеш мене до сказу.
Бо ти назвжди, любий, з серця зник.
Не треба слів, байдужих і нещирих.
Цинізму більш не треба та зневаг.
В твоїх очах, жорстоких та зрадливих,
Вогонь для мене назавжди погас.