Серце мотором пришвидшено б'ється,
Проштовкуючи полум'я замість крові жилами.
В тиші ми чуємо - хтось страшно сміється.
Згодом здогадуємось - сміємося ми самі.
Поки довкола ревуть тисячі горлянок,
Бьючи у небесне склепіння облудними гаслами,
Небо гукає: виходь на ганок,
Іди шляхами - далекими, власними!
Не зупиняйся, благаю, не зупиняйся!
Не дай собі й на мить склепати повіки!
Хай вони всі будуть із тебе сміятись,
Хай б'ють і калічать, нехай тортури дикі!
Нехай усі вони будуть холодні й байдужі,
І це буде страшніше найлютіших тортур.
Не зупиняйся, будь впертим і дужим.
Тільки безумний здолає цей мур!
Скільки б разів не втрачалися сенси,
Яким би потворним не здавалося те, що ти робиш -
Лізь на вершини, здобувай едельвейси!
Визнай нарешті - покликання
не може
бути хобі!
Небо прощає тих, хто в пітьмі блукає -
Навіть їх найжахливіші із провин,
Але тобі не сховатися - тебе воно добре знає.
Вас лише двоє - одне небо.
Ти один.
