Чи новин перебрав,
Чи хильнув пару літрів браги,
Та Сергію наснивсь його дід, що дійшов до Праги.
Сів на ікеївську табуретку, зауважив- на кухні бардак.
Маю до тебе, Сергійку, розмову
І почав свою бесіду так.
Чи не міг би ти, улюблений мій онук,
Зовсім не писати нічого про мене в фейсбук?
В жодному контексті, чи з літерою зет, чи без,
Просто виконай це прохання як слухняний пес.
Ніяких перемог під моїм ім'ям,
Я благаю тебе з небес.
Також, каже, я радий би був стократ,
Якби ти не носив мене більш на парад,
Я прошу тебе дуже, (і руку приклав до серця),
Мені не потрібен полк,
Ні безсмертний, ні смертний.
Залиш мене в спокої, Сергійку,
Я заслужив померти.
Так, я знаю, що ти трудяга, вільний думкою, ліберал,
Ти усе це не вибирав,
Але ж і я теж не вибирав!
Ми й так прожили життя,
Де переважали втрати.
Можна ми більше не будем
Війну вам ілюструвати?
Нас вже нема, нащадки,
Нас забрала земля.
Можна ви якось самі вже?
Якось уже з нуля?
Огидна є ваша гордість,
У "Можемо повторити" взута,
Прошу тебе так зроби вже,
Щоб я був врешті забутий.
Але ж я забуду, як з тобою в музеї
Вал дев'ятий шукав,
І коли я проснувся мокрий,
А ти мене одягав,
Як читали Прішвіна,
Як показував на карті захід і схід,
Як ти пояснював мені, чому на небі
Такий білий слід
Позаду кожного літака,
Як подарував мені
Збільшувальне скло...
Нічого, сказав дід,
Зникаючи.
Тобі ж це і так не помогло.
24-27.01.2024р.
Женя Беркович
"Я был бы рад, если бы ты не носил меня на парад ..."
То ли новостей перебрал,
То ли вина в обед,
Только ночью к Сергею пришёл его воевавший дед.
Сел на икеевскую табуретку, спиной заслоняя двор
За окном. У меня, говорит, к тебе,
Сереженька, разговор.
Не мог бы ты, дорогой мой, любимый внук,
Никогда, ничего не писать обо мне в фейсбук?
Ни в каком контексте, ни с буквой зэт, ни без буквы зэт,
Просто возьми и не делай этого, просит дед.
Никаких побед моим именем,
Вообще никаких побед.
Так же, он продолжает, я был бы рад,
Если бы ты не носил меня на парад,
Я прошу тебя очень, (и делает так рукой),
Мне не нужен полк,
Ни бессмертный, ни смертный, Сереженька, никакой.
Отпусти меня на покой, Серёжа,
Я заслужил покой.
Да, я знаю, что ты трудяга, умница, либерал,
Ты все это не выбирал,
Но ведь я-то тоже не выбирал!
Мы прожили жизнь,
Тяжелую и одну.
Можно мы больше не будем
Иллюстрировать вам войну?
Мы уже все, ребята,
Нас забрала земля.
Можно вы как-то сами?
Как-то уже с нуля?
Не нужна нам ни ваша гордость,
Ни ваш потаённый стыд.
Я прошу тебя, сделай так,
Чтоб я был наконец забыт.
Но ведь я забуду, как в русском музее
Мы искали девятый вал,
Как я проснулся мокрый,
А ты меня одевал,
Как читали Пришвина,
Как искали в атласе полюса,
Как ты мне объяснял, почему на небе
Такая белая полоса
За любым самолетом,
Как подарил мне
Увеличительное стекло…
Ничего, отвечает дед,
Исчезая.
Тебе ведь и это не помогло.
ID:
1004211
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Драматичний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Поетичні переклади
дата надходження: 27.01.2024 19:34:21
© дата внесення змiн: 29.01.2024 22:05:40
автор: О.В.Рожко
Вкажіть причину вашої скарги
|
