Історія тиші затерта й забута,
Слова закінчились, немає вже рим
І зцілить мене, мов бджолина отрута
Ілюзія спокою, схожа на грим.
Мов тріщини сіються зморшки мімічні,
Все глибше в минуле пронизують
шлях,
Слова хаотичні, думки хаотичні,
Мов в панцирі серце в засохлих бинтах.
Ілюзія спокою, наче болото –
Твердіше ступати, коли вже мороз.
Питаю у дзеркалі: "Хто ти, істото?
І як набуваєш цих метаморфоз?"
Мов тріщини глибше думки про минуле,
Крізь тріщини світло не вабить очей.
Тут холодно, сонце не гріє заснуле,
Тут справджених бракне пророчих вістей.
Слова закінчились і рими по колу,
Ніщо й ні про що і намарно все це,
Та знов підійму те, що впало додолу,
Водою холодною вмию лице.